Міністерство енергетики жодним
чином не реагує на випадки продажу газу бюджетникам за завищеними
цінами. До того ж, підпорядкований йому НАК "Нафтогаз" збирається в 5
разів збільшити видатки на газифікацію сіл, що є типовим передвиборчим
маневром.
censor.net.ua
Незважаючи на те, що ціна імпортного газу
для України складає $416 за тисячу кубометрів, а собівартість видобутку
власного „блакитного” палива коливається на рівні $70-80, країною
прокотилася хвиля тендерів, на яких бюджетні установи, без зайвих
сантиментів, укладають угоди по ціні $700-800.
Зокрема, в січні-лютому поточного року, як повідомляє видання „Наші
гроші”, відділ Овруцької райдержадміністрації Житомирської області
придбав газ по ціні 6 783 грн, або по $848 за тисячу кубометрів.
Таврійська міська рада купила газ по $847,5. „Харківський
фізико-технічний інститут” - по $856. Ржищівський будівельний технікум –
по $740.
Безумовно, купували і дешевше. Наприклад, ціна тисячі кубометрів газу
для Цюрупинської спеціалізованої школи №4 склала лише $762,5. А відділ
освіти Каланчацької райдержадміністрації сплатив ще набагато менше -
$595.
(Цікавою була реакція Міністерство енергетики та вугільної промисловості
на ці тендери. Воно заявило, що ціни на природний газ при його продажі
бюджетним організаціям є фіксованими, і в разі перевищення граничного
рівня треба звертатися до контролюючих органів. Тобто, до міністерства.
|
Дмитро Фірташ |
Проте, досі не було жодної реакції з боку Міненерго на численні
публікації у ЗМІ, подібні наведеним вище. Нагадаємо, більшість облгазів
в Україні контролюються олігархом Дмитром Фірташем. Міністра енергетики
Юрія Бойка, який є відповідальним в тому числі за постачання газу в
Україну, вважають наближеним до Фірташа – „ЕП”).
Однак, справа не стільки в конкретних сумах, скільки в загальних
підходах. Український бюрократичний апарат, як це не дивно, живе своїм
життям. Або, якщо можна це виразити образно, кінцівки не слухають
голову. Всі заклики і розпорядження вищого політичного
керівництва до економії дорогого імпортного газу, досить часто
сприймаються як фон – хай собі говорять, а ми робимо свою справу.
Це стосується не лише високих закупівельних цін, але й газификації,
яка шаленими темпами проходила в останні роки. Проте, 1,5-2 млрд грн,
які в 2009-2010 виділялися на прокладання газопроводів у віддалені
сільські райони, - це лише квіточки. Ягідки НАК „Нафтогаз України”
обіцяє в 2012 році. За планами монополіста, газифікація в поточному році
обійдеться в 7,8 млрд грн. Загалом буде побудовано 1 789 об’єктів, при
цьому протяжність побудованих газопроводів перевищить 11 тис км.
Цікаво, як це корелює з нашими планами по скороченню імпорту газу з
Росії до 27 млрд кубометрів? Або з дорученням Президента України від 22
серпня 2011 року з промовистою назвою „Щодо запобігання негативному
впливу на економіку України значного зростання ціни на імпортований
природний газ”? Боюся помилитися, але жодним чином.
Проте, на носі вибори, і тут вже не до стратегій та реформ. Газифікація
віддалених районів завжди була одним з вагомих аргументів в боротьбі за
владу. І, судячи з усього, 2012 рік не стане виключенням.
Попри важкі і туманні з точки зору перспективи перемовини з Росією,
більшість представників української влади продовжує мислити одним днем.
На кілька днів наперед, мало хто думає. „Сьогодні проскочимо, а завтра
якось воно складеться”.
Проте, нова реальність все ж таки змушує хоча б інколи робити те,
чого вимагає час. Тим більше, що Україна володіє значним потенціалом в
сфері заміщення природного газу власним альтернативним паливом. Який,
нагадаю, оцінюється в 98 млн тонн умовного палива на рік, або близько
40% від загального споживання.
Про що мова? Зокрема, про заміну старих котлів з низьким коефіцієнтом
дії на нові, які працюють на альтернативному паливі та електроенергії.
Принаймні, в комунальній сфері ця практика доводить свою ефективність.
Суттєве зменшення технологічних втрат тепла дає цим проектам економіку. І
навіть діючі тарифи, на які багато нарікань, не стоять на заваді.
Декілька прикладів.
Одеська область: в 20 об’єктах бюджетної сфери встановили сучасні
котли на твердому біопаливі. 5 з них - це школи в
Білгород-Дністровському районі загальною потужністю в 1 МВт, які в
якості палива використовують пелети з дерева, насіння соняшника та
соломи.
Житомирська область: на альтернативні види палива переведено 12 котелень.
Харківська область: на біопаливі працює вже близько 150 котелень.
Донецька область: в Маріуполі в трамвайному депо запустили перший
котел на біопаливі. Економія, за словами заступника директора, за
опалювальний сезон складе 560 тис грн. Відповідно, в цьому році
планується введення в експлуатацію ще 6 котелень.
І таких кейсів в комунальній сфері з кожним роком стає все більше (за
нашими даними, НАК „Нафтогаз України”, який підпорядкований Міненерго,
всіляко чинить опір втіленню енергозберігаючих технологій та взагалі
застосуванню альтернативних видів палива – „ЕП”). Однак, на жаль,
вони все ще не є домінуючими нашій щоденній практиці. Пріоритет все ще
за газовим «бізнесом». І високі ціни не є перешкодою. Радше, навпаки.
Про автора:
Іван Надєїн, голова ГО „Комітет енергетичної незалежності України”
|